Все починалося дуже давно. Ще в старій школі проходили мої перші тренування з баскетболу. Серйозно я почала займатися цим видом спорту у 2007році. Перша гра відбулася у березні цього ж року. Про неї ще написали статтю в газеті «Мамаївський вісник». На гру я йшла вболівати, але дуже хотіла грати. Юрій Олександрович знайшов мені кросівки і дав форму під номером 9, а ще ‘ пустив’ грати. Я тоді набрала 4 очки для команди. Ми посіли перше місце серед шкіл. З того часу я зрозуміла, що спорт(баскетбол) – це моє! Мені хотілося навчитися грати. На кожному тренуванні я докладала багато зусиль, щоб досягти цього. Пізніше вивчила протокол і правила гри детальніше. Я захопилася цією грою, я її полюбила! В мене з’явилася мрія, нова мета… Намагалася не пропускати жодного тренування. Хоча одного разу повідомила тренера, що, можливо, не прийду на тренування, а він мені сказав, що я повинна бути, бо в нього є новина для команди. Коли прийшла на тренування, то Юрій Олександрович нам повідомив, що наближаються серйозні змагання і що потрібно назвати команду, вибрати капітана і придумати девіз. За результатами анонімного голосування капітаном обрали мене, назву підібрали разом, а через деякий час я придумала девіз. Звичайно, я зраділа тому, що мене обрали капітаном, бо була дуже у цьому зацікавлена. Я полюбила баскетбол. З того часу існує команда «Кобри». Ми наполегливо тренуємося й досі. Юрій Олександрович знайшов багато фільмів про баскетбол, які я бачила і які допомогли мені зрозуміти суть гри, те, що тренер намагався пояснити. Команда стала набагато сильнішою за ту, що була спочатку. Нас запрошували на різні турніри, нам влаштовували змагання у школі. Багато було перешкод на моєму шляху до спорту. Через всі ці важливі змагання у нас збільшилася кількість тренувань: було 2 рази, а тепер 4 рази на тиждень. Ми були цим задоволені, адже баскетбол любимо! Але були і проблеми з батьками і вчителями. Батьки були не задоволені тим, що вчитися не має часу, тому не відпускали на тренування. Я намагалася встигати всюди. Мені це вдавалося. А от деякі вчителі не хотіли відпускати на змагання. Інколи виходило так, що змагання у п’ятницю,через це потрібно піти додому, а вчитель цього не розумів чи просто не хотів відпускати. Але цю проблему вирішували. Якщо є наказ від директора, то вже нічого не казали. Ставлення вчителів, які не люблять спорт чи, можливо, нашого тренера, до спортсменів я не розумію. Якщо я хочу вчитися і займатися спортом, то, на мою думку, це добре. Вчитель мав би підтримати таку дитину. Багато різних вправ ми виконували, адже тренування ставали ще серйозніші і складніші на той час. Було дуже важко, інколи хотілося все залишити. Але я не здавалася, робила всі вправи і йшла до своєї мети. Якщо в мене щось не виходило, я робила одну й ту саму вправу доти,доки не одержувала позитивного результату.. Я хотіла цього, я знала на що іду. І я не шкодую про це! Адже на змаганнях ми показували досить непогані результати. За 3 роки Юрій Олександрович багато зробив для команди. Він навчив нас грати за правилами. Це є найголовніше. Грати не на перемогу, а показати добру гру! На змаганнях чути: «Кобри», «Кобри»! Це адреналін. Саме підтримка вболівальників завжди допомагає. Так багато ще хочеться сказати. Я люблю свою команду «Кобри», я люблю баскетбол. Дуже вдячна своєму тренерові за терпіння, дівчатам - за ігри і дружбу. І, звичайно, вболівальникам - за підтримку. Я жила баскетболом заради здійснення своєї мрії, мети. Але школу я закінчую,а життя продовжується. Так не хочу залишати школу, бо буду сумувати найбільше за ‘ Кобрами ’! Хочу всім побажати, щоб грали і вигравали. А Юрію Олександровичу бажаю наполегливих, працьовитих і відповідальних гравців. Щоб всі здійснили хоча б одну свою мрію, як це зробила я – капітан команди «Кобри», президент школи Мурин Юлія. А життя продовжується. Нові мрії, нові бажання і мета, до якої я йтиму в майбутньому!!!
